Барранко-де-Гуаядеке

Тут і досі живуть у скелі. На хуторах Куева-Бермеха (Cueva Bermeja) і Монтанья-де-лас-Тьєррас (Montaña de las Tierras) будинки, ресторани й навіть каплиця вирубані просто в стіні ущелини, а мощена кільцева стежка веде повз печерні оселі, звідки видно сухе русло внизу.

Схили здіймаються на 300–400 м — приблизно як Ейфелева вежа — і всіяні давнішими печерами. Доіспанське населення острова жило в них, зберігало там їжу й ховало померлих; мумії лишали в найнеприступніших, деякі — з черепами, загорнутими у звірині шкури або плетений очерет. Чимало з того, що винесли грабіжники могил у XIX столітті, опинилося в Канарському музеї (Museo Canario) у Лас-Пальмасі, а Музей Гуаядеке (Museo de Guayadeque) біля входу в долину розповідає цю історію від самого початку.

На старих терасах ростуть фігові й мигдальні дерева, вздовж струмка стоять рештки водяних млинів, а скелі належать гігантській ящірці Гран-Канарії (lagarto canarión), яка виростає до 80 см.

• У долині зникає мобільний зв'язок: карти й плани підготуйте ще до того, як заїдете.
• Стежки на відкритому сонці. Візьміть капелюх, сонцезахисний крем і воду: громадських туалетів і питних фонтанчиків поблизу немає.
• Прогулянка печерним селом іде мощеною стежкою, але деякі схили дуже круті.
• Столик у печерних ресторанах дістати буває важко, а щонайменше один із них не приймає бронювань: по приїзді берете номерок і чекаєте надворі.

Майже всі приїжджають машиною з Агуїмеса або Інхеніо. Дорога GC-103 відходить від GC-100 біля Агуїмеса й іде дном ущелини: повз музей біля входу, далі через хутір Куева-Бермеха, що на 4 км вище, і до самого кінця в Монтанья-де-лас-Тьєррас. Від міст дорога спускається вузька й звивиста, назустріч їдуть машини. Відвідувачі ресторанів паркуються безкоштовно біля печерних ресторанів, а нижче по дорозі є безкоштовна громадська стоянка.

Дійти пішки можна, але це довго: назад тією ж дорогою ще близько 10 км, тож вирушайте зранку. Найближча автобусна зупинка, Танаусу (Tanausú), — приблизно за 1,1 км по прямій. За Монтанья-де-лас-Тьєррас пішохідна стежка піднімається до кратера Лос-Мартелес і виходить на GC-130.

Найкраще: зранку, а також наприкінці зими, коли на терасах цвіте мигдаль.

Уникати: прогулянок ущелиною в полуденну спеку.

Стежки відкриті сонцю, найцікавіше в долині — у самій її глибині, а дорога назад така ж довга, як і туди.

Ущелина під подвійною охороною: як археологічний об'єкт культурного значення і як пам'ятка природи. Печери-поховання в її стінах — частина цієї спадщини, і охорону запровадили саме для того, щоб їх не грабували: не залазьте в них і нічого звідти не забирайте. Деякі печери вздовж дороги досі житлові, тож тримайтеся дороги й стежок і не чіпайте входів і терас. Ендемічні рослини на схилах теж під охороною — не зривайте їх.