Сад кактусів

Увесь сад лежить у чаші з чорного вулканічного гравію: тераси сходять униз, як ряди амфітеатру, і кожна густо засаджена кактусами. Деякі з них — ті самі види, що в когось стоять удома на підвіконні, тільки тут вони виросли велетнями. Між ними в'ються стежки й сходи, повз ставки та канали з місточками, де показуються риби й невеликі ящірки.

Головне тут — саме місце. Сесар Манріке взяв відпрацьований кар'єр, де колись добували лапілі, щоб засипати ними поля, і зробив із нього свій останній проєкт на острові. Опунції на полях довкола Гуатіси — з тієї ж історії: їх вирощують, щоб розводити кошеніль, комаху, з якої роблять барвник кармін.

Підніміться до відновленого вітряка нагорі — колись у ньому мололи гофіо, місцеве борошно зі смаженого зерна. Усередину можна зайти, а звідти видно і сад, і околиці за ним.

• Сходи й нерівна земля. На частині стежок є сходинки й нерівне покриття: з візочком важко, з переноскою — без проблем.
• До вітряка ведуть сходи. На оглядовий майданчик нагорі піднімаються сходами, а в сам млин можна зайти.
• Тіні мало. Сад — відкритий кар'єр із кактусами й гравієм, тож опівдні візьміть капелюх і воду.
• Обережно з колючками. Кактуси ростуть просто вздовж стежок, тому малих дітей тримайте біля себе.
• Кафе з видом. На території є кафе з видом на сад, а для відвідувачів — туалети.

Сад стоїть у Гуатісі, серед полів опунції, що оточують село. Здебільшого сюди приїжджають машиною і лишають її на безкоштовній стоянці саду — приблизно за 60 м по прямій; довкола можна безкоштовно стати й на вулиці. Автобусна зупинка називається «Хардін-де-Кактус (Гуатіса)» і розташована приблизно за 70 м. Від воріт стежки спускаються в старий кар'єр і знову піднімаються до вітряка нагорі.

Найкраще: одразу після відкриття або пізно по обіді, перед закриттям.

Краще уникати: середини дня.

Кар'єр відкритий сонцю, тіні мало, і ближче до полудня наростають і спека, і натовп. До того ж низьке сонце вранці й надвечір чітко вирізьблює ребра й колючки кактусів на тлі чорного гравію.