Гавань Камара-де-Лобуш

Рибальські човни витягують з води й ставлять на пляжі суцільними плямами кольору — між ними ходиш. Вінстон Черчилль бував тут кілька разів і малював бухту; на вулиці, що спускається до води, стоїть його фігура, а ресторан на набережній, Churchill's Place, носить його ім'я. У провулках за гаванню — мурали, старі діжки й бляшанки з квітами. Місцеві сидять на стільцях і лавах, грають у карти, а офіціанти зазивають перехожих. Якщо від гавані піти ліворуч, обличчям до моря, берег стає оранжевою скелею, а поряд тягнеться сад; звідти стежка веде вздовж берега аж до Фуншала.

• «Помічники» на парковці: хтось може махнути вам на місце, а тоді попросити грошей.
• Набережна вас обробляє: офіціанти виходять і вмовляють зайти саме до них, коли ви проходите.
• Туалети й вода: громадський туалет — приблизно за 270 м від гавані, ще один, платний, трохи далі; крани з питною водою — метрів за 80.
• Картки беруть: і кредитні, і дебетові.
• Кадр, який роблять усі, — човни на пляжі; мурали й діжки з квітами у провулках позаду проминають.

Камара-де-Лобуш лежить на південному березі західніше Фуншала, і більшість їде машиною — від столиці зовсім недалеко. Багато хто добирається автобусом, і тоді не треба шукати місце. Хоч як приїдете, останній відрізок — пішки й униз: містечко складене на схилі, провулки спускаються до води, тож місце, знайдене високо, означає підйом назад. Є і пішохідний варіант — прибережна стежка з Фуншала виходить до берега біля оранжевих скель, ліворуч від гавані, якщо стояти обличчям до моря.

Найкраще: двічі за один приїзд — спершу при світлі дня, коли на пляжі видно кольори корпусів, і потім, коли стемніє й навколо гавані загоряться вогні.

Чого уникати: приїжджати з планом, який залежить від вільного місця на парковці біля гавані, — вона заповнюється.

Бухта — це не тільки видовище, а й місце посидіти й поїсти, тож візит виходить довшим, ніж очікуєш; повернутися на другий погляд коштує небагато, коли містечко так близько до Фуншала.