Кейлір

Кейлір — конус, і напрочуд правильний. Форма лишилася від тріщинного виверження під кригою плейстоцену, яке наприкінці звузилося до одного жерла. Виверження розтопило в льодовику озеро. Вода діставалася магми, вибухи викидали тефру, і та осідала крізь те озеро шарами, доки над жерлом не виросла гора. Порода — моберг, мафічний лапілієвий туф. На вершині лежить невелика шапка лави, і досі не вирішено, робить вона Кейлір туєю чи закупореним жерлом. Від того самого виверження на північ лишилося розсипище низьких пагорбів. Оскільки конус видно з Рейк'явіка і з моря, рибалки та моряки століттями орієнтувалися по ньому.

• Немає мобільного зв'язку — на всій території покриття погане або його немає взагалі. Налаштуйте карти й зробіть потрібні дзвінки ще до заїзду.
• Жодного укриття — маршрут по всій довжині відкритий негоді й вітру. Візьміть вітрозахисний шар.
• Два етапи, а не один — від парковки до підніжжя гори ще треба дійти, і це окрема прогулянка; підйом починається аж після неї.

Дістатися можна автомобілем. Від шосе до гори веде гравійна дорога завдовжки близько 8 км, і їхати нею важко. Вона закінчується парковкою, від якої до Кейліра ще чимало йти пішки — спершу підхід, потім підйом. Стежка на гору починається зі східно-північно-східного боку.

Найкраще: ясна суха погода з доброю видимістю. Уникати: низької хмарності, туману й днів, коли земля вкрита кригою.

Підйом вартий одного — краєвиду, а краєвид існує тільки в чистому повітрі. З вершини видно більшу частину півострова Рейк'янес і Фахсафлоуі. Усередині хмари дивитися нема на що, а сипкий верхній схил дається важче. Дивіться прогноз не лише на дощ, а й на вітер: укриття на маршруті немає.