Пляж Ель-Гінчо

Уздовж підніжжя скель тягнеться м'який чорний пісок. Великі камені на ньому лежать купками, тож більша частина пляжу вільна — є де сісти. Хвилі з відкритої Атлантики приходять великі, і на них виходять серфери.

Дорога сюди — теж частина вражень. Схил над берегом укритий банановими плантаціями, і вже заради того, щоб крізь листя глянути на скелі й море, варто пройтися. Знайдете правильну стежку — і матимете смугу чорного піску, повз яку багато хто проїжджає, не помітивши.

• Пляж легко проґавити: доріжки між банановими плантаціями впираються у скелі й каміння, а спуску до пляжу звідти немає.
• Не всі фото в інтернеті з цією назвою показують саме цей пляж.
• Місце для машини поблизу пляжу знайти важко, а одна з найближчих стоянок — лише для клієнтів.
• Хвилі тут великі, і в дні сильного хвилювання пляж належить серферам; тим, хто погано плаває, тоді тут не місце.

Спуск, яким справді можна дійти, починається від сучасної церкви над узбережжям: від неї з'їжджайте дорогою вниз, лишайте машину, і легка стежка виведе до пляжу. Дві стоянки розташовані приблизно за 240–250 м від пляжу по прямій — одна гравійна, друга лише для клієнтів, — а біля самого берега місце знайти важко.

Автобусна зупинка Ель-Патіо (El Patio) — приблизно за 520–560 м по прямій.

Не йдіть навмання крізь бананові плантації в надії натрапити на пляж. Доріжки петляють між рослинами, і чимало з них уриваються нагорі скель, далі йти нікуди; люди блукали там по дві години, так і не дійшовши до пляжу.

Найкраще: літній день, коли атлантичне хвилювання вщухає, з пізнього ранку — сонце тоді стоїть високо над скелями й освітлює весь пляж.

Краще уникати: днів із сильним хвилюванням — на цьому узбережжі, повернутому на північ, вони бувають здебільшого взимку, — хіба що ви їдете кататися на хвилях або дивитися на серферів.

Пляж відкритий океану, тож усе вирішує стан моря.