Вежа Санітжа

Біля підніжжя вежі краєвид ділиться надвоє. З одного боку — тиха вода затоки Санітжа: тут римляни тримали порт Санісера, і досі стоять на причалі традиційні менорканські човни-льяути. З другого — відкрите Середземне море і вапнякові скелі, що обриваються просто в прибій.

Вежу звели британці в 1800–1802 роках, щоб стежити за входом до гавані й не проґавити каперів і контрабандистів. Місцевий камінь, з якого вона складена, уже два століття витримує трамонтану — північний вітер, що шмагає це узбережжя. На заході сонця низьке світло робить стіни бурштиновими.

Довкола пролягають пішохідні стежки, деякі з них ведуть повз археологічні пам'ятки, тож на вежу зручно завернути під час довшої прогулянки цією ділянкою узбережжя.

• Ні біля вежі, ні поблизу немає туалетів, питної води чи кафе. Воду беріть із собою.
• Під ногами гострий вапняк і низькі кущі. Взуйтеся в закрите взуття на твердій підошві.
• Мис голий: улітку опівдні тут немає тіні, а коли дме трамонтана, від вітру ніде сховатися.
• Стежки в околицях ведуть повз археологічні пам'ятки, тож вежу легко вписати в довшу прогулянку.

Їхати сюди треба автомобілем, дорогою до маяка Кавальєрія; до вежі від неї веде відгалуження. Найближча до вежі стоянка ґрунтова, звідти до неї близько 800 м по прямій. Ще одна стоянка поруч — приватна.

Від стоянки стежка йде до мису через рівну, продувану вітром місцину з гострим вапняком і низькими кущами, і вежу весь час видно попереду.

Громадський транспорт сюди не доходить. Найближчі автобусні зупинки — приблизно за 3,5 км по прямій, тож насправді сюди або їдуть автомобілем, або приходять пішки ті, хто й так мандрує узбережжям.

Найкраще: надвечір і до заходу сонця. Вечірнє світло теплом лягає на камінь вежі, а голий мис уже не пече денною спекою.

Краще уникати: полудня в розпал літа й днів, коли щосили дме трамонтана. На рівнині ніде немає тіні, а північний вітер б'є в це узбережжя просто в лоб.