Солеварні Ель-Кармен

Сіль тут добувають і досі. Біля музею старі басейни працюють для показу, тож зі стежки соляними полями ремесло видно зблизька: морська вода випаровується в неглибоких басейнах, розкладених шаховою дошкою, а сонце й вітер лишають по ній білу кірку.

У музеї розповідають, як виробляють морську сіль, що вона важила для економіки острова, якими знаряддями працювали солевари і в яких умовах жили. На території лежить скелет самиці кита — вражає розміром. Стежками снують берберійські земляні білки й підбігають зовсім близько, сподіваючись на поживу. У крамниці продають сіль, зібрану тут-таки, — найочевидніший гостинець додому.

• Частина експозиції під дахом, тож сюди можна поїхати й тоді, коли перепадають дощі; соляні поля і стежка — просто неба.
• Соляні поля відкриті, тіні там немає. У спеку візьміть капелюх і воду.
• Туалети є на місці, а наприкінці стежки — бар-ресторан.
• У крамниці біля каси продають сіль із цих басейнів і сувеніри.
• Білки випрошують їжу вздовж стежок; якщо не хочете, щоб вони бігли за вами, тримайте їжу в сумці.

Здебільшого сюди їдуть автомобілем. На місці є безкоштовна стоянка, а довкола можна безкоштовно стати на вулиці; позначені на картах стоянки — приблизно за 150 м і 290 м по прямій, дальня заасфальтована. Автобусна зупинка «Барріо-Лас-Салінас» (Barrio Las Salinas) — приблизно за 130 м.

Усе починається з каси, яка водночас і крамниця. Звідти стежка веде через соляні поля й закінчується біля бару-ресторану, тож тією самою дорогою повертатися доведеться лише до машини.

Найкраще: ясного ранку, невдовзі після відкриття.

Уникайте: середини спекотного літнього дня.

На соляних полях немає тіні, а біла сіль ще й відбиває сліпуче світло вгору; натомість на цьому східному узбережжі ранкове сонце сходить низько над морем і освітлює басейни збоку. Дощовий день теж не пропащий: музей частково під дахом.