Маяк Пунта-Москартер

Смугасту вежу видно між деревами ще до кінця стежки, і вона вища, ніж здається здалеку: 52 метри бетону на скелі заввишки приблизно 50, тож маяк майже подвоює висоту скелі під собою. Зі скелі в обидва боки тягнеться кам’янисте північне узбережжя, а попереду — відкрите море.

Усередину вежі не пускають, тож приходять сюди заради самого мису: краєвиду, вітру з моря, а ввечері — заходу сонця над водою. Коли маяк добудували 1978 року, він був найвищим на Балеарських островах. Стежка популярна, і все ж на мисі буває порожньо по годині поспіль.

• Зручностей немає. Ні туалетів, ні питної води немає ні біля маяка, ні поблизу. Візьміть воду й зручне взуття для ходьби.
• Вежа зачинена. Маяк діючий: обійти його довкола й пройтися краєм скелі можна, а піднятися нагору — ні.
• Стежки позначені погано. У той бік ведуть кілька стежок, і всі виходять до маяка; прибережну стежку з Портінача легко проґавити.
• Тіні мало. Головною дорогою з Портінача влітку спекотно, а на самій скелі голо.
• Важке повернення. Якщо повертатися вздовж скель, спуск до бухти нерівний, і ступати там треба обережно.

Останню частину шляху завжди долають пішки. Найближчі стоянки — приблизно за 1,1 км і 1,3 км від маяка по прямій, дальша без асфальту; звідти легка прогулянка лісом до вежі займає 20–30 хвилин.

Із Портінача можна пройти весь шлях пішки. Кільцевий маршрут виходить із селища дорогою, звертає на лісову стежку й закінчується стежкою по краю скелі до маяка, а назад веде вздовж скель і спускається до бухти. Інший варіант — головна дорога із селища, відкрита й спекотна. За маяком стежка йде далі вниз до пляжу; сходити туди й назад із Портінача — 2–3 години. Найближча автобусна зупинка, «Портінач», — приблизно за 1,5 км по прямій.

Найкраще: рано-вранці або від пізнього пообіддя до заходу сонця, навесні й восени.

Краще уникати: середини дня в розпал літа.

Дорога з Портінача й верх скелі відкриті сонцю, а води по дорозі немає; увечері ж прохолодніше, і сонце сідає в море.