Кала-ен-Туркета

Вода — те, за що люди терплять цю стоянку. Вона прозора й тепла, така спокійна, що малі діти можуть сидіти в ній цілий день, а на краю бухти є скеля, з якої стрибають у глибоке.

Сама бухта гола — і це на добре: білий пісок, сосни й невисокі скелі, і нічого не побудовано — ні ресторанів, ні взагалі жодної будівлі на пляжі. Уся торгівля — продавець, який ходить піском зі свіжими фруктами й холодним пивом опівдні та ще раз по обіді. Біля входу в бухту стають на якір човни, а та сама вода, що добра для купання, добра й для маски з трубкою над скелями по обидва боки.

• Стоянка — головний клопіт. Табличка на головній дорозі показує, коли місць уже немає. Показує «повно» — вір і вибирай іншу бухту.
• Питної води немає ні на пляжі, ні десь поблизу — бери з собою на весь день.
• Громадський туалет і кіоск стоять біля стоянки, у кіоску є кава.
• На піску немає де поїсти. Фрукти й холодне пиво продають на пляжі опівдні та в другій половині дня, і продавці беруть тільки готівку.
• Дорога пішки — частина поїздки, тож пакуйся так, щоб усе потрібне на пляжі донести туди й назад.

Останній відрізок — пішки. Машини лишають на ґрунтовій стоянці в глибині острова, приблизно за 830 м від пляжу по прямій, а далі йти від п'яти до двадцяти хвилин в один бік. Усе, що потрібне на піску, несеш із собою, воду теж.

По дорозі дивись на табличку при головній дорозі: вона показує, коли на стоянці немає місць, — і тоді їхати далі немає сенсу. До бухти ходить і автобус, його зупинка — приблизно за 790 м від пляжу. Біля піску стоїть інформаційний щит Камі-де-Кавальс і карта прибережної стежки, яка проходить через бухту в обидва боки.

Найкраще: рано вранці. У серпні місць на стоянці не лишається вже близько 7:30, а в кінці травня — до 10:00.

Не варто: приїжджати влітку ближче до обіду. У сезон о 9:00 стоянка вже забита, а місця на піску небагато, тож день вирішується на стоянці задовго до того, як ти дійдеш до води. Сам пляж відкритий цілодобово й щодня, тобто ніщо тут не зачиняється — закінчуються тільки місця для машин.