Бухти Менорки: білий пісок на півдні, рудий на півночі

Пішки сюди здебільшого приходять з Кала-Гальдани: 30–40 хвилин лісом, потім дерева розступаються, і внизу відкривається бухта. Білий пісок лежить між двома скельними стінами, а вода така прозора, що дно видно далеко від берега. Поїсти можна лише в одному місці — у ресторані із закусочною просто на пляжі; є ще прокат каяків і безкоштовні туалети. Берегова стежка веде далі, до сусідньої меншої бухти Кала-Макарельєти. Улітку дорогу для машин закривають і пускають автобус, а назад до Кала-Гальдани ходить катер, тож пішки повертатися не обов'язково. Приходьте раніше: у розпал сезону тут людно.

Вода тепла, прозора й така спокійна, що малі діти можуть хлюпатися в ній цілий день, а на краю бухти є скеля, з якої стрибають на глибину. Ресторану й бару на пляжі немає; близько полудня й ще раз по обіді піском проходить продавець із фруктами й холодним пивом, платити лише готівкою. Головна складність — парковка. У серпні вона заповнюється приблизно до 7:30, наприкінці травня — до 10:00, а табло на головній дорозі показує, коли місць уже немає. Від парковки 5–20 хвилин пішки, тож усе потрібне, зокрема воду, несіть із собою.

Бірюзова вода над білим піском, обабіч низькі скельні стіни. Вона така прозора, що з маскою можна плавати просто від берега, а в скелях є печери. Тут нічого не продають, а тінь є лише в глибині пляжу, тож беріть їжу, воду та парасольку. Від парковки 15–20 хвилин пішки: бетонною дорогою, де проїде й дитячий візок, або пологішою гравійною стежкою. Стежки ведуть далі, до сусідньої Кала-Міджанети та вздовж берега до Кала-Гальдани. У розпал сезону о десятій ранку тут ще досить тихо, а до одинадцятої вже людно.

До цього пляжу дістатися найлегше: велика смуга піску в захищеній бухті-підкові, за нею ресторани, кав'ярні й крамниці, на піску лежаки, а автобус зупиняється просто біля пляжу. Після 10-ї ранку тут людно навіть у травні, а в розпал сезону ніде яблуку впасти. Та головне тут — прогулянки: з обох кінців бухти стежки підіймаються в сосновий ліс, до Кала-Міджани в один бік і до Кала-Макарельєти в інший, до кожної приблизно година пішки.

Помаранчевий пісок, забарвлений червоною породою довкола затоки, і бірюзова вода. Біля самого берега стоять гострі білі острівці, що затуляють пляж від вітру й сильної хвилі, а до найближчого можна допливти. Машини лишають у Бінімель-Ла, а далі 20–30 хвилин стежкою Камі-де-Кавальс, із кількома підйомами й спусками. У самій бухті нічого немає — ні туалетів, ні води, тож усе потрібне несіть із собою. Приходьте в першій половині дня: пізніше сонце заходить за пляж і світить у спину.

Два сусідні пляжі-півмісяці з грубим рудо-золотим піском під темними глинистими урвищами. Після білих бухт півдня здається, що потрапив на інший острів. Біля підніжжя урвищ червону глину змішують із морською водою й мажуться нею, як грязьовою маскою, а потім змивають у морі. У тиху погоду вода прозора й мілка, довкола рифового острівця посередині добре плавати з маскою, а коли здіймається північний вітер, бухту заповнюють хвилі й віндсерфери. Від парковки 5–10 хвилин униз дерев'яним настилом і сходами. Тіні й бару немає, але біля парковки є кіоск із холодними напоями.

Пагорби з червоної глини спускаються до золотого піску й бірюзової води, а на схилі пасуться кози. Іти сюди 30–45 хвилин — сосновим лісом, червоними дюнами й униз дерев'яними сходами. Тому на пляжі тихо, а в березні може не бути нікого. Тут немає взагалі нічого — ні туалетів, ні бару, ні рятувальників, тож їжу й воду несіть із собою, а сміття забирайте. До початку стежки треба діставатися машиною. Зворотний шлях іде вгору, тож вирушайте не пізно, інакше підйом припаде на втому. А якщо на північному узбережжі хвиля, оберіть інший день.