Що подивитися й чим зайнятися в Ісландії: від гейзера до айсбергів

У цій рифтовій долині з 930 до 1798 року збирався ісландський парламент — Альтинг. Поки закони не були записані, законоговорець читав їх напам'ять біля Скелі закону. Дно долини розтинають розломи, найбільший із них — каньйон Альманнаг'я, і зі стіни каньйону водоспадом зривається річка. На березі озера — розлом Сільфра, де пірнають і плавають із маскою; і те, й інше бронюють заздалегідь через туроператорів. Розраховуйте на пару годин: місця розкидані, а стоянки тягнуться вздовж дороги, єдиного входу немає. Порада: узимку доріжки обмерзають, тож приблизно з листопада до березня беріть льодоступи.

Від Гейсіра пішло слово «гейзер», але сам він тепер вивергається рідко. На фотографіях зазвичай Строккур за 50 м від нього: він викидає окріп на висоту до 35 м кожні кілька хвилин. Довкола ще близько тридцяти менших гейзерів і гарячих джерел, і все поле пахне сіркою. Вода в джерелах кипить, тож тримайтеся доріжок, а дітей не підпускайте до краю. Якщо приїхати влітку десь о восьмій вечора, поле майже порожнє, а світло ще як удень.

Річка Гвітау різко повертає й падає двома уступами, 11 м і потім 21 м, у розколину завглибшки 32 м. З верхнього майданчика водоспад схожий на широкі сходи з води; спустіться сходинками — і обидва уступи стануть просто перед вами, так близько, що долітають бризки. Хмари йому не шкодять. Улітку води в річці набагато більше, ніж узимку: 141 кубометр за секунду проти приблизно 80. Стоянка біля центру для відвідувачів безкоштовна.

Стовп води заввишки 60 м падає з урвища, а стежка обходить його ззаду, між скелею й бризками, через невелику печеру на інший бік. Промокнете наскрізь, тож телефон і фотоапарат краще сховати. Вода стікає з Ейяф'ятлайокюдля, вулкана під льодовиковою шапкою. Приїжджайте зранку: вдень вузькою стежкою за водоспадом іде суцільний потік людей. Стоянка біля водоспаду платна, безкоштовна гравійна — приблизно за 750 м.

Тут можна підійти до самого підніжжя 60-метрового водоспаду, і бризки промочать вас за кілька хвилин; у сонячний день у них з'являється веселка, часом подвійна. Потім підніміться 527 сходинками на східному схилі до майданчика нагорі — звідти стежка веде вгору за течією повз інші водоспади. Порада: якщо ви приїхали з екскурсією й зупинка коротка, оберіть щось одне — підніжжя або сходи.

Брили заввишки до 30 м відколюються від льодовика Брейдамеркурйокюдль у глибині лагуни: одні молочно-білі, інші густо-сині, ще інші в сірих смугах попелу від давніх вивержень. Їх носить припливом і вітром, тож картина за день змінюється, а тріск льоду розноситься над водою. У холодні місяці біля виходу з лагуни тримаються тюлені — тут вони ловлять рибу. Човни й амфібії ходять у теплу пору року, а взимку зі стоянки вирушають екскурсії до крижаних печер. Порада: льоду в лагуні буває то більше, то менше, тож перед довгою дорогою перегляньте трансляцію з вебкамери.

На східному краю пляжу — печера серед базальтових стовпів, таких рівних, що здаються вирізаними; у морі стоять скелі Рейнісдрангар, а на заході краєвид закриває мис Дірголаей. У лютому 2026 року шторми обвалили частину стовпів і змили багато піску, і вже в липні берег був радше чорною галькою, ніж піском. Вхід безкоштовний, стоянки платні. Важливо: накатні хвилі без попередження заливають пляж далеко від краю води, і з 2007 року тут загинуло шестеро людей. Не повертайтеся до моря спиною, тримайтеся далі від води й стежте за сигнальними вогнями: коли горить червоний, печеру й стовпи закривають.

Скай Лагун стоїть просто на березі в гавані Каурснес у Копавогурі, і її відкритий бік звернений до Атлантики. Воду тримають на 38–40 °C, сильного запаху сірки немає. Головне тут — ритуал із семи кроків: гаряча вода, холодна купіль, сауна, парна й скраб; за нього доплачують до звичайного квитка. Якщо прилітаєте ранковим рейсом, можна взяти ранній сеанс і скупатися ще до заселення в готель. Для малих дітей лагуна не пристосована.

Рейвархоульсхетлір — лавова труба завдовжки 1360 м і завширшки до 30 м, її стіни в червоних і вохристих смугах від лави, що протекла тут 5600 років тому. Денне світло падає крізь діри в склепінні, а в одному місці гід вимикає освітлення. Усередину пускають тільки з екскурсією. Каску з налобним ліхтарем і ціпок видають перед входом, а далі шлях іде спершу настилом, потім битою лавою. Екскурсії починаються за розкладом, і місць на них небагато, тож бронюйте до виїзду.

На схід від озера Міватн, біля самої Кільцевої дороги, на полі Хверір зібрано більшість того, чим багаті геотермальні зони: під ногами кипить багнюка, фумароли зі свистом випускають пару, земля забарвлена в кольори вохри й іржі, а запах сірки потім не вивітрюється з одягу. Через поле прокладено настили, а земля довкола них гаряча, тож із них не сходьте. Порада: на оглядовий майданчик на схилі йдіть петлею зліва направо: спуск у зворотний бік крутий і в мокру погоду небезпечний.

На мисі Стоурхьовді на острові Геймаей стоїть дерев'яне укриття, звернене до схилу, поритого норами тупиків. Дивляться крізь отвори в стінах, сховавшись від вітру, і якщо говорити тихо, птахи не відлітають. Посеред ранку на схилі бувають тисячі тупиків, а на заході сонця з моря прилітають ще сотні. Дощ тут навіть на руку: у гарну погоду більшість тупиків увесь день у морі.