Монтанья-Амарілья

Спершу впадає в око колір. Порода блідо-жовта, як сірка, лежить шарами, а море вимило в ній уступи й полиці — не одразу й збагнеш, на що дивишся. Зблизька це схоже на клапоть пустелі, який просто впирається в Атлантику.

Піднятися на вершину людині в нормальній формі — щонайбільше десять хвилин. Звідти можна обійти кратер по всьому краю, з океаном унизу, а потім спуститися й обійти схили попід підніжжям. Біля скель добре плавати з маскою, а на пласких уступах засмагають; дехто — оголеним. Над чагарником зависають боривітри, а в межах заповідної території лежить рухлива піщана дюна.

• Ні туалетів, ні питної води немає ні на пам'ятці, ні поблизу. Беріть воду з собою: на голій скелі тіні немає.
• Деякі схили крутіші, під ногами сипке каміння. Стануть у пригоді трекінгові палиці й взуття, яке добре тримає.
• Зручного входу в море немає: і для купання, і для плавання з маскою в море доведеться заходити зі слизьких скель.
• У Коста-дель-Сіленсіо є супермаркети, ресторани й кафе — там можна запастися до або після прогулянки.
• Дехто з тих, хто засмагає на скелях, роздягається повністю.

Монтанья-Амарілья стоїть на околиці Коста-дель-Сіленсіо, і сюди ходять автобуси з району Лос-Крістіанос (Los Cristianos). Найближчі зупинки — «Хосе Антоніо Тавіо» (Jose Antonio Tavio) і «Коста-дель-Сіленсіо», приблизно за 560 м і 615 м по прямій, а далі пішки.

Автомобілістам: дві найближчі позначені на карті стоянки, приблизно за 720 м і 750 м, приватні; місце поблизу знайти легко. За кілька сотень метрів від конуса стоять інформаційні стенди, а від підніжжя стежки ведуть угору до краю кратера й довкола схилів унизу.

Найкраще: рано-вранці або надвечір, у день, коли море спокійне.

Не варто: опівдні влітку і в дні, коли об скелі б'ється хвиля.

На голій скелі немає тіні, а на місці — води; низьке сонце робить жовтий колір конуса теплішим, а заходити в море зі слизьких скель і вибиратися назад варто лише тоді, коли вода тиха.