Віа феррата Мік'єллі-Стробель

Маршрут іде рівним ритмом, до якого швидко звикаєш: ділянка на тросі, перехід по полиці, знову трос — і так само вгору по стіні. За шкалою віа феррат йому дали категорію B, тобто технічно він нескладний, але трапляються прямовисні місця, де ногам уже нема на що стати й починають працювати руки, — і не один із тих, хто йшов сюди через легку категорію, отримував день важчий, ніж очікував. Трос закінчується на вершині Punta Fiames, на 2240 метрах, а внизу розстеляється долина Ампеццо. Далі день міняє настрій: назад ідуть пішки, довго, і ноги на цьому втомлюються більше, ніж руки на підйомі.

• Жодного вказівника: початок маршруту ніяк не позначений, знайти його вдається хіба що із застосунком з картами в телефоні.
• Найважче — спуск: 300–400 метрів дрібного сипкого каміння, ноги ковзають, іти повільно — і все це наприкінці довгого дня.
• На місці нема нічого: ні туалету, ні питної води ближче ніж за 800 метрів від маршруту, тож усе своє несеш нагору сам.
• У дощ не варто: мокра скеля під тросом і мокре сипке каміння на спуску псують увесь день.
• Виходь рано: зупинки на фото й обід роблять із цього повний день, а не ранок.

Усе починається у Fiames, з північного боку Кортіни-д'Ампеццо: стоянки, автобусна зупинка й інформаційний пункт — усе в межах кілометра від маршруту. Далі тільки пішки. Про цей останній відрізок варто подумати заздалегідь: початок феррати не позначений, і без застосунку з картами в телефоні його доведеться шукати по схилу. Повертаються не тим шляхом, яким піднімалися, а нерівною стежкою вниз.

Краще: сухий, устояний день, початий досить рано, щоб закінчити спуск завидна.

Уникати: дощу й будь-якого дня, після якого скеля й сипке каміння лишаються мокрими.

Трос іде відкритим вапняком, згори нічого не прикриває, а ділянка сипкого каміння на спуску стає підступною, щойно намокне. Підйом — тільки половина виходу, тож час, який заощадиш на початку, знадобиться тобі наприкінці.