Ібіца не лише клуби: сім тихих місць

Верхнє місто Ейвісси за мурами, з 1999 року в списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Мури звели в XVI столітті за Карла V, щоб захиститися від турецьких набігів. Заходять через браму Порталь-де-сес-Таулес (Portal de ses Taules) зі звідним мостом і двома римськими статуями, а далі підіймаються вузькими брукованими вуличками й сходами поміж будинками, де досі живуть люди. Нагорі собор і бастіон Санта-Текла, найвища точка, звідки видно місто, гавань і море. Вхід вільний. Удень на вуличках тихо. Приходьте ближче до вечора: улітку опівдні підйом дається важко, а ввечері запалюються вогні й заповнюються ресторани.

Пагорб заввишки 52 метри просто в Санта-Еуларії-дес-Ріу, на вершині якого стоїть біла церква XVI століття. Її будували так, щоб парафіяни могли сховатися в ній, коли з моря нападали пірати, — звідси товсті стіни, круглий бастіон і майже жодного вікна. Станьте біля глибокого арочного портика, і під вами розкинеться місто. Зазирніть і на цвинтар поруч із церквою. Останній відрізок від парковок доведеться пройти пішки під гору.

Селянський хутір біля села Сант-Льоренс-де-Балафія (Sant Llorenç de Balàfia), який мешканці самі перетворили на фортецю: білі стіни, пласкі дахи й оборонні вежі, де родини ховалися, коли корсари заходили вглиб острова. Будинки приватні, тож дивитися на них можна лише з дороги, а обійти хутір вийде хвилин за п'ять. Якщо піти далі ґрунтовкою в бік села, хвилин за десять покажеться вежа, що вціліла повністю. Дорога до хутора вузька й без асфальту, води поблизу немає.

Від кінця січня щонайменше до кінця липня солоними озерами бродять фламінго, а поруч шукають поживу кулики-довгоноги й чоботарі. Через солончаки прокладено кладки, сіль тут досі видобувають по-старому, а ще в парку є дюни, сосновий ліс і пляж. Парк лежить просто біля аеропорту, тож літаки заходять на посадку низько над водою. Тіні на солончаках немає, тому візьміть воду, капелюх і, якщо маєте, бінокль. Приїжджайте рано-вранці або надвечір, на захід сонця над озерами.

Ідете стежкою крізь чагарник — і раптом перед вами Ес-Ведра: вапнякова скеля заввишки 413 метрів, що здіймається просто з моря, а під ногами у вас урвище. Більшість зупиняється на оглядовому майданчику під вежею й лишається там до заходу сонця. Сама кругла сторожова вежа 1750-х років стоїть вище на схилі, але нормальної стежки до неї немає, а прямий шлях нагору відкритий не завжди. Безкоштовна парковка приблизно за 1,4 км від вежі по прямій, води й туалетів немає, тож пиття беріть із запасом.

Пласкі кам'яні уступи спускаються до моря, як широкі сходи, і рушники стелять просто на камінь. Вода прозора, перші секунди здається холодною. Уздовж скель добре плавати з маскою, а з верхніх уступів стрибають у воду; спершу перевірте глибину й стрибайте, лише коли море спокійне. Якщо перебратися камінням праворуч, вийдете на широкі майданчики, що дивляться на захід: сонце сідає просто перед вами. Найближча парковка приблизно за 800 м по прямій, далі пішки. Візьміть аквашузи, пиття й щось від сонця та не дивуйтеся, якщо на майданчиках засмагають без одягу.

Довга захищена бухта на східному узбережжі. Хвиль тут немає, тож уздовж неї можна пливти далеко, а вода така прозора, що в окулярах для плавання добре видно рибу. За піском сосни, на каменях — рибальські повітки для човнів. Лежаків, туалетів і питної води немає, лише невеликий пляжний бар із напоями, тож тінь і все потрібне беріть із собою. Приїжджайте тихого літнього ранку: бухта дивиться на схід, і ранкове сонце освітлює її до самого краю. Парковка просто біля води.