Некрополь Сон-Морель-Ноу

У печери можна зайти крізь входи й постояти всередині. Камери вирубували як домівки для мертвих, і перше, що помічаєш, — звук: скажеш слово, і скеля повертає його. Гурт музикантів визнав, що сюди варто приїхати вже за саме це відлуння. Повітря тут прохолодне, як у погребі, тож липневий ранок перетворюється на годину переходів із пекучого сонця в холод і назад.

Надворі скеля обривається до Кала-Морель, і бухту видно на всю довжину. Щити при вході розповідають, хто вирубав печери і як використовували камери, а деякі печери мають ще й власний щит, тож обійти все від однієї до наступної можна й без провідника. З протилежного боку Кала-Морель лежать залишки укріпленого поселення бронзової доби Ес-Коль.

• Жодних вигод. Ні туалетів, ні питної води — ні на місці, ні поблизу; беріть воду з собою, а влітку більше.
• Взуття. Ґрунт кам'янистий і нерівний, потрібні черевики з чіпкою підошвою.
• Тіні немає. Прохолодно лише в камерах, а надворі нема під що сісти.
• Щити. Інформаційні щити стоять при вході й коло деяких печер, тож поки обходиш ділянку, вона сама все й розповідає.
• Стоянка. Стоянка через дорогу невелика; є де стати й на узбіччі.

Усе відбувається при дорозі. Стати можна приблизно за 40 м від місця, трохи далі є друга ділянка; звідти переходиш дорогу — і ти вже на місці. Ні каси, ні контролю.

Самою ділянкою ходиш від печери до печери голою скелею, місцями кам'янистою; отвори врізані в стіну урвища. Це радше блукання, ніж маршрут, і скільки воно триватиме, залежить від того, у скільки камер зайдеш. Автобусна зупинка Кала-Морель — приблизно за 213 м по прямій.

Найкраще: рано вранці або останні години світла, коли на верху урвища вже не так пече, а низьке сонце заглядає в отвори печер.

Уникати: середини літнього дня. Поза камерами тіні немає, а скеля тримає жар.

Ділянку ніколи не замикають, тож час тут вибирає сонце. Весною північний берег ловить вітер у лоб, і верх урвища відкритий йому цілком — навіть погожого дня варто взяти щось тепліше.