Лансароте не лише пляжі: лава, печери й Сесар Манріке

Унизу сходів під склепінням лавового тунелю лежить нерухоме солоне озеро. Світлі цятки на каменях під водою — сліпі рачки завбільшки з ніготь, які більше ніде не водяться. Вони чутливі до металу, тож кидати монети у воду заборонено. Далі, там, де склепіння обвалилося, Манріке облаштував смарагдово-зелений басейн, сади й тераси, а просто в печері — глядацьку залу. Огляд триває близько години, і найспокійніше тут одразу після відкриття, доки парковку не заповнили екскурсійні автобуси. Ходити тут доведеться весь час сходами, тож тим, кому важко їх долати, це місце не підійде.

Дім, який Манріке збудував собі в Таїче (Tahíche), ззовні схожий на звичайну місцеву оселю: низький, побілений, а за вікнами — лавове поле. Унизу починається найдивовижніше: низка кімнат у вулканічних бульбашках, з'єднаних ходами в чорній породі, і денне світло падає в них згори крізь отвори. Там є вітальня, басейн і рослини, що тягнуться до світла. У залах дві колекції: роботи самого Манріке й сучасне мистецтво, яке він зібрав. Огляд забере годину-дві. Екскурсійні автобуси зазвичай приїжджають ближче до полудня, тож по обіді тут спокійніше.

Ззовні й не здогадаєшся, що тут стоїть будівля: Манріке обклав її тим самим каменем, що й урвище. Звивистий коридор веде до двох склепінчастих зал, у кожній по величезному вікну, а просто під ними, за вузькою протокою Ель-Ріо, лежить Ла-Грасіоса. У ясний день видно й інші острівці архіпелагу Чініхо. Вхід платний, кав'ярня теж усередині, біля великих вигнутих вікон. Перед поїздкою подивіться на небо: якщо урвище затягло хмарами, можна взагалі нічого не побачити, а на терасах дме сильний вітер.

Тут можна зайти просто всередину вулкана. Рівна гравійна доріжка лавовим полем хвилин за 15–20 приводить до пролому в стіні кратера, а всередині стіни обступають вас з усіх боків. Каміння чорне, іржаве й вохристе, і майже нічого на ньому не росте. До кратера й назад — близько години, повне коло довкола конуса — від однієї до двох годин. Прогулянка легка, можна й з дітьми, але тут немає ні води, ні туалетів, ні тіні. Приїжджайте рано-вранці або після 17:00: надвечір на парковці стає вільніше, а низьке сонце підкреслює червоні й бурі відтінки шлаку.

Кожна лоза в Ла-Херії росте у власній ямі завглибшки 2–3 метри, обнесеній низькою кам'яною стінкою. Виноградарі розкопували попіл, що лишився після вивержень 1730-х, аж поки не діставалися землі. У ямі збирається волога від рідкісних дощів і нічної роси, а стінка захищає лозу від вітру. З дороги видно, як ями одна за одною тягнуться чорними схилами, і на дні кожної — по одній лозі. Уранці й ближче до вечора, коли сонце стоїть низько, кожну яму обводить тінь. А от сховатися від сонця між ямами ніде, тож візьміть капелюх.

Яскраво-зелена лагуна біля Ель-Гольфо (El Golfo) лежить між смугою чорного піску й стіною напівзруйнованого кратера в іржавих і вохристих патьоках, а за піщаною смугою розбиваються атлантичні хвилі. Від безкоштовної парковки до оглядового майданчика хвилин десять пішки, а нижня стежка вздовж берега підводить ближче до води. Місця для купання тут немає, на лагуну лише дивляться. Зелень найяскравіша, коли світить сонце, а в хмарну погоду тьмяніє, тож обирайте ясну днину й приїжджайте раніше, доки єдиний оглядовий майданчик не заповнився.

Фортеця XIV століття на краю вулканічного кратера над Тегісе, старою столицею острова. Усередині дивитися майже нема на що — ідіть одразу на дах. Сходи біля входу замкнені, а ті, що ведуть на дах, — далі всередині будівлі, і вказівників немає, тож спитайте дорогу в доглядача. Згори весь кратер як на долоні, а внизу Тегісе й сухі внутрішні райони острова. Вхід безкоштовний. Нагорі вітряно й буває холодно. Якщо ворота на під'їзній дорозі зачинені, лиште машину біля них і йдіть пішки: це близько пів години вгору.